by 
Підкорення Уельсу, Північної Англії та Шотландії
Важливим періодом в історії завоювання Британії Римом є час проведення воєнної кампанії під проводом полководця Гнєя Юлія Агріколи. У 77 році н.е. Агрікола був призначений губернатором Британії. Він швидко та успішно проводить завоювання валлійських племен, включаючи ті, які перебували в Англсі. Для закріплення вже досягнутих успіхів, Агрікола тримає в таборі на річці Ді двадцятий легіон. Це місце стає одним із найважливіших римських укріплень на всій території Британії. Сучасна назва табору Ді – Честер.
Території на півночі Англії перейшли під контроль Агріколи в 78-79 рр. У 80 році н.е. на найвужчому місці Шотландії були встановлені оборонні аванпости, що простяглися від Клайда до Форту .
Агрікола продовжив просування на північ, де простягалися дикі землі Каледонії (сучасної Шотландії). Крупна військова сутичка відбулася в 83 році, коли римляни билися з каледонцями біля Монс-Граупілса. Перемога римських легіонів в цій битві стала самою значною серед отриманих на території сучасної Шотландії.
Ця точка стала найвіддаленішою на території римської Британії, а Агріколу стали вважати підкорювачем усіх племен бриттів. Результатом завоювань Агріколи стало завоювання Уельсу, Північної частини Англії та Шотландії.
За сім років, поки Агрікола правив завойованими територіями римської Британії, були прокладені дороги, зведені численні оборонні споруди. На всьому острові римляни активно знайомили кельтів з атрибутами розкоші, яка панувала в Римі. Влаштовувались пишні банкети та святкування, населення запрошували на розкішні ванни. Такими жестами полководець не лише хотів зачарувати племінний народ, але й відвернути їхню увагу від подальшого просування римських легіонів в глибину острова.
В планах Агріколи було завоювання і гірської частини Шотландії та Ірландії. Але успіха в цьому він не досяг. По-перше ці землі з їх особливим кліматом дуже добре захищалася її войовничо налаштованими жителями, а по-друге, військові завдання на інших ділянках вимагали відволікання військових та переведення військ. В результаті Ірландія так і залишилася землею, непідкореною римлянами.
Після того, як Агріколу відкликали до Риму, а на його місце зійшов Саллюстій Лукулл.
Зведення стіни Адріана
Після підкорення Шотландії перед римлянами постала чітка необхідність позначення кордонів. У 117 році імператором Риму став Адріан, який мав на меті зміцнення вже існуючих кордонів і відмову від розширення Римської імперії в Британії.
У 122 році н. почалося спорудження оборонного укріплення, що отримало назву Стіна Адріана або Римська стіна. Вона з’єднувала два протилежні краї острова по всій ширині від Уолсенда на річці Рейн на сході до Боунесс-он-Солуей на заході. Ця стіна, крім функції кордону, виконувала ще кілька важливих завдань: захищала римські території від набігів північних племен, а також служила митними воротами в торгових угодах.
На будівництво кам’яної оборонної споруди у римлян пішло близько 8 років. Ця могутня стіна мала довжину 117,5 км. Частина стіни збереглася і досі та визнана найбільшим археологічним об’єктом Британії та символом британської культури. 1987 року Стіну Адріана внесли до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Римська стіна була найостаннішим північним кордоном римської Британії, що відокремлює підкорені території від незалежної Каледонії (Шотландії).
Зведення стіни Антоніна
У 138 році н. Новим губернатором римської Британії за призначенням імператора Антоніна Пія став Квінт Лоллій Урбікус. Після сходження на трон, Антонін Пій не став дотримуватися політики Адріана, і незабаром наказав знову почати завоювання Шотландії, через що Убрикусу було наказано рушити на північ острова.
У період правління Пія був збудований Вал Антоніна, який розташували на північ від стіни Адріана. Будівництво оборонного кордону почалося 142 року н.е. Ця споруда являла собою вал з кам’яним фундаментом протяжністю 63 км, який проходив найвужчою частиною Шотландії від затоки Ферт-оф-Форт до Ферт-оф-Клайд. Висота стіни сягала 3 метрів, а ширина 5 метрів. Щоб підвищити безпеку споруди, на її північній стороні було викопано рів, заповнений дерев’яним частоколом, а зверху замаскований дерном. На будівництво стіни пішло близько 20 років. В результаті вона стала самою північною ділянкою кордону Римської імперії.
У стіни Антоніна було кілька функцій. По-перше, вона забезпечувала надійний захист від набігів каледонців. Вал розмежовував сусідніх маетів і племена Каледонії, створюючи буфер і запобігаючи повстанням не підкорених жителів острова. По-друге, римським військам полегшало пересуватися зі сходу на захід.
Незважаючи на те, що полководець Урбікус досяг чималих військових успіхів за роки свого правління, після 160 року н.е. стіну Антоніна довелося закинути, а гарнізони римлян знову були відкинуті до стіни Адріана.
Завершення завоювання Шотландії
Знову римським кордоном у Шотландії стала стіна Адріана. До 180-х років форти на південному заході споруди використовувалися римлянами, оскільки війська продовжили спроби завоювання північної частини Каледонії. Римляни ще як мінімум 4 рази робили великі спроби підкорити цю територію.
Одним із найбільших стало вторгнення у 209 році. Військова кампанія проти Каледонської Конфедерації була започаткована імператором Септиміем Северусом. Для вторгнення було задіяно 40 тисячну армію римлян. Один із римських істориків Діон Касій стверджує, що Северус влаштував справжній геноцид, несучи при цьому значні втрати власних солдатів.
Северусу вдалося досягти чимало успіхів до 210 року, але 211 року в Еборакумі полководець помер після хвороби.
Його син Каракалла спочатку продовжив завоювання Шотландії, але незабаром уклав мир із каледонцями. Римські легіони відступили до валу Адріана і більше ніколи не вторгалися вглиб острова. Каракал став останнім воєначальником, який спробував окупувати території Шотландії. Знову північним кордоном римської Британії стала стіна Адріана.
