Моя подорож у Далкіт, Шотландія

Далкіт: місто, у якому залишилася частинка мого серця

Нещодавно я вперше приїхала до Мідлотіана — одного з округів Шотландії, які я ніколи не відвідувала. Й одразу моє знайомство з округом, який раніше мав титул графства, почалося з маленького, усього 6,71 км², містечка Далкіт.

Сказати, що цей населений пункт справив на мене величезне враження, — це приблизно те саме, що, вигравши мільйон, заявити, що трохи пощастило! Зараз розповім, чому в мене трапилося кохання з першого погляду з Далкітом, містом, у яке я ще приїду не раз.

Спочатку коротко про те, що мені так сподобалось у Далкіті

Перше, що хочу зазначити з позитивних рис міста, — це ті речі, на які звертає увагу буквально кожен, хто відвідує це місто вперше. Буду стислою і назву три видатні пам’ятки Далкіта, які подобаються всім туристам:

• архітектура;

• люди;

• погода.

А ось те, що зачепило особисто мене:

• малолюдність — мальовничі вулички навіть увечері не заповнені перехожими, як це буває в Києві, Нью-Йорку та інших містах, і це дивує, оскільки густота населення немаленька — 2067 осіб на 1 км²;

• досить мало транспорту — порівняно з українськими мегаполісами тут узагалі немає заторів;

• чудова кухня — за час свого перебування в Далкіті я відвідала три ресторани (The Cavaliere Ristorante & Wine Bar, Mercat Bar and Grill та The Cuddie Brae) і залишилася під великим враженням від місцевої кухні.

Отже, докладніше поділюся, чим мене вразили люди, клімат і будівлі Далкіта

Велична архітектура

При знайомстві з давніми будинками Далкіта на думку спадає лише: «Боже, яка краса!». Тут справді є на що подивитися любителям старовини.

Особисто я побувала в усіх чотирьох районах міста:

• Ескбанк — історичний центр, забудований будинками вікторіанської та едвардіанської епох;

• північно-східна частина, що вмістила навчально-освітні заклади міста (кампус Далкіт із середньою школою та католицькою школою Святого Давида);

• Ньюбатл із затишним приватним сектором;

• Вудберн із малоповерховими будинками.

Які саме пам’ятки мені вдалося побачити на власні очі

Часу на огляд міста було достатньо, тож я не полінувалася щодня ходити прекрасними вуличками, які дуже швидко привели мене до п’яти крутих будівель:

• Собор Святого Миколая на Хай-стріт;

• Храм Святого Давида на Ескбанк-роуд;

• палац Далкіт;

• Толбут на Хай-стріт;

• університетське містечко Единбурзького коледжу.

Хочу поділитися деякою короткою інформацією про вищезгадані пам’ятки Далкіта.

Собор Святого Миколая на Хай-стріт

Побудований у період раннього Середньовіччя. Є дані, що у влаштованому в Соборі склепі спочивають рештки першого графа Мортона та його дружини.

Храм Святого Давида на Ескбанк-роуд

Це єдиний у місті храм римо-католицької конфесії. Будівлю зведено давно: 1854 року, нині вона захищена державою як пам’ятка архітектури.

Палац Далкіт

Ще одна стародавня будівля Далкіта з однойменною назвою. Палац був побудований у 16 столітті, колись був оточений чудовим парком, закладеним за вказівкою власника палацу — герцога Бакклюха.

Толбуд на Хай-стріт

Особлива будівля: двісті років тому тут працювали судді, прокурори, тюремники та адвокати. На згадку про каземати, розташовані в підвалі, залишився нетривіальний символ шибениці — кам’яне коло.

Добродушні люди

Попри малолюдність, яка мені дуже сподобалася, населення Далкіта не таке вже й маленьке — 13870 осіб. Цифра начебто й не страшна, от тільки площа цього населеного пункту всього 6,71 км².

Загалом, може мені так пощастило, що в мій п’ятиденний візит до цього міста я виходила прогулятися, коли решта містян працювали/навчалися/відпочивали? Не знаю, втім, невелика кількість далкітців, з якими мені пощастило зустрітися, справили дуже приємне враження. Мені здалося, що в місті панує якась невловна, але добре відчутна розважливість і неквапливість. І всі навколо «підпорядковані» цій розважливості та неквапливості: народ розслаблений, спокійний, благодушно налаштований. Жодного поспіху та «роботи ліктями» (це я фігурально!): чоловіки та жінки надзвичайно привітні та гостинні.

Ідеальна погода

Клімат тут класичний морський. Це означає, що критично низькі та високі температури, від яких страждають сусідні області, у Далкіті приглушені та пом’якшені морем:

• влітку воно охолоджує;

• взимку, навпаки, зігріває.

Ось чому в місті стовпчик вуличного термометра ніколи не опускається нижче нуля і не підіймається вище 30 градусів за Цельсієм (або 30 і 90 градусів за Фаренгейтом). Взимку, у січні, найхолоднішому місяці календаря Далкіта, температура падає до 3–2 градусів тепла. У розпал літа, у липні, повітря прогрівається в середньому до плюс 15 градусів за Цельсієм.

Як на мене, не клімат, а мрія! З огляду на те, що за рік тут випадає 941 мм опадів, дощі — звичайне явище для міста. І це єдиний недолік, який легко пробачать ті, хто любить туманний Альбіон за його похмурість.

Далкіт: то чому я повернуся сюди ще раз

Зауважу, чим Далкіт підкорив мене й підкорить вас. Якщо ви живете за українським часом, то короткочасна поїздка в Далкіт не зіб’є біологічний годинник: місцевий час міста «відстає» від українського всього на 1 годину!

А ще в Далкіті практично неможливо заблукати, навіть якщо у вас: а) «топографічний кретинізм»; б) дуже погана пам’ять на назви вулиць; в) немає із собою мапи міста. Річ у тім, що заплутатися в місті дуже складно завдяки чотирьом чинникам:

• невелика площа;

• компактно розташовані квартали;

• переважна більшість вулиць — майже геометрично прямі, рівні та нікуди не петляють;

• добросердечно налаштовані місцеві завжди вкажуть правильний напрямок.

Ну й ще є чіткі покажчики та назви вуличок, площ і скверів. Якщо є знання англійської мови, то гуляти пішки Далкітом, та ще й у сонячний день — задоволення на 10 із 10!

Ось і підібралася я до «вишеньки на торті», тобто тієї родзинки, яка робить Далкіт неймовірно чарівним містом, яке підкорило моє почерствіле від мого вже не зеленого й не такого привітного, як 20 років тому, рідного міста (Ростов-на-Дону) серце. Я про особливу атмосферу добробуту. Так-так, тут повітря буквально пронизане енергетикою щасливого, безтурботного життя. Особлива атмосфера, зміксована зі стародавнього досвіду попередніх століть та очевидного фінансового процвітання, у яке занурене місто сьогодні.

Певно, ця спадщина минулого — уміння містян ощадливо ставитися до формування бюджету Далкіта. В 1831 році місто з’єднувала з Единбургом залізниця, що перевозила каміння, вугілля та сільськогосподарську продукцію. Трохи пізніше, за 20 років, місто відкрило зернову біржу, що стала найбільшим критим майданчиком у Шотландії, на якому укладалися угоди купівлі-продажу зерна.